Рука торкалася крейди…крейда доторкнулася до асфальту…вимальовуючи дивні знаки…знаки мого кохання…я завжди хочу бути з тобою…я не хочу казати, що кохаю тебе…я не знаю як це сказати…я не вмію цього говорити… моє почуття настільки велике, що його просто неможливо виразити словами…я відчуваю тебе…відчуваю твої емоції і почуття…я ніби завжди поряд, ти ніби завжди зі мною…хоч це й не так…я розумію, що ти далеко…і ти навряд будеш біля мене зараз…чи завтра…чи наступного тижня…але раптом станеться чудо і ти просто сидітимеш біля мене…я подивлюся тобі в очі і зрозумію, що ніколи не бачила таких очей…таких милих і глибоких очей…вони просто подивляться на мене і мені стане затишно і водночас так приємно…я просто пірну тобі під руку і ми просто будемо сидіти обійнявшись… ми не зможемо казати один одному слова…ми будемо мовчати і розуміти один одного…ти співатимеш мені…і я слухатиму тебе…сльоза потече з моїх очей… і ти знову посміхнешся мені…я поцілую тебе…але то лише марево…я знову подивлюся вперед і там знову ти…це як манія…ти все для мене…я не знаю як висловити свої почуття….немає слів, які можуть їх висловити…хто придумав ці букви, скажіть, хто придумав ці кляті букви?!...у кохання немає слів…тут є лише емоції і погляд…скільки всього покладено у слово – кохання…стільки емоцій та переживань…одного слова мало…я хочу говорити якоюсь невідомою мовою…я ніколи не зможу сказати всього…якщо хоч трошки можна висловити цим, тоді я кричатиму, кричатиму на весь світ – я кохаю тебе…
