Ааа…знов це синє небо…знову воно посміхається…воно посміхається цією посмішкою….знову ці очі…знову вони на мене дивляться…дивляться тепло і з розумінням…вони цікаво розглядають мене…вони розуміють, що мені ще далеко до них і я ніколи не буду разом з ними…вони так далеко…знову ці сльози….солодкі і гарячі…сльозинка за сльозинкою падає з моїх очей…чи то пак не моїх?.. чи може то знову ти…ти знову зі мною….так…я відчуваю твій дотик…твоя рука….ні це лише подих вітру….відчинене небо і синій погляд…знову біль….тяжкий біль і висота…ти високо…я не відчуваю твого подиху….але я розумію, що ти завжди поряд….можливо ти цього не знаєш…так, ти цього не знаєш…але для мене вже давно все зрозуміло…ти назавжди зі мною…мені вистачило одного доторку і одного погляду…все стало зрозуміло…ти ніколи мене не покинеш…ти частинка мене…частинка мого лайняного життя…мого існування….але я згадую тебе…і воно, це важке скитання перетворюється на радість…на вологий доторк твоєї руки…ти поряд…ти зі мною…..я хочу відчути це…знову і знову…знову і знову…назавжди…ні, так не може бути…я вже ближче….скоро ми назавжди будемо разом…ти це вже розумієш?.. ти ще не відчуваєш мене?...але я вже тут…я стою напроти відчиненого неба…воно знов усміхається мені…і мені вже не так тяжко…і я вже майже відчуваю твій доторк…твої губи…твої вії…милі і пухнасті… я вже кінчиком пальця торкаюся нескінченності… от-от і я буду біля тебе…і ти починаєш весело реготати…я розумію, що ти завжди мене кохатимеш…хоч ти ще й не знаєш того…. Але я вже лечу…і ми от-от будемо разом….так от воно – к…
